У 2018 році відбулись великі зміни у процесуальному законодавстві України. Насамперед, зміни торкнулись процесуальних кодексів. На сьогоднішній день важко констатувати про доцільність чи недоцільність нововведень. Але, на погляд наших спеціалістів, є такі зміни, які як найкраще сприяють вирішенню спорів, при чому мирним шляхом.

Коли ми кажемо про медіацію – це не сприймається серйозно, оскільки проект Закону України “Про медіацію” лише прийнятий у першому читанні. Його доля ще незрозуміла, проте ми можемо бачити, що законодавець дійсно бажає ініціювати вирішення спорів мирним шляхом.

Так, що ж таке медіація? У широкому розумінні – вирішення конфлікту позасудовим процесом. У більш вузькому розумінні – досягнення консенсусу між сторонами шляхом взаємовигідних домовленостей. Сторони не сперечаються і відстоюють свою позицію, а шляхом переговорів досягають певної мети. Конфлікт залишається на задньому плані? А не передній виходять інтереси.

Чи варто звертатись людям до процесу медіації? Вважаємо, що так, оскільки він більш швидкий, ніж судовий. Окрім того, суддя досліджує докази, оцінює правову позицію кожної сторони. Медіатор – це посередник у взаємних переговорах і він не займається дослідженням, а лише направляє сторони на вирішення конфлікту.

Коло відносин, які можна вирішити у процесі медіації, дуже широке. Зараз ми поговоримо про сімейну медіацію. Бо сім’я – це головне багатство людини. І ми доведемо, що навіть при розірванні шлюбу можливо залишатись друзями і дійти до взаємовигідних умов для кожного з подружжя.

Які нововведення спонукають людей до медіації?

Цивільний процесуальний кодекс у редакції від 07.01.2018 року вніс певні зміни до судового процесу. Та насамперед нас цікавить стаття 16, яка говорить, що сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов’язковими згідно із законом. Отже, на нашу думку, перед тим, як звертатись до суду із позовною заявою, сторона повинна довести те, що нею було вчинено усі можливі дії, щодо врегулювання конфлікту досудовим шляхом.

Але тут виникає питання щодо змісту словосполучень “Досудове врегулювання”, оскільки законодавець чітко не передбачив те, яким саме шляхом можливе досудове врегулювання конфлікту/спору. Так, медіація відноситься до одного із способу такого врегулювання, але претензійна робота також може вважатись таким шляхом, переговори без посередників та інші дії, які не заборонені чиним законодавством.

Також постає логічне питання: “Чи може суд самостійно запропонувати медіацію сторонам?” Ми схиляємось до того, що може, оскільки абз. 2 ч.5 ст. 5 Цивільного процесуального кодексу каже, що суд, зберігаючи об’єктивність і неупередженість сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами.

Кінцевою ланкою процесу медіації є досягнення угоди між медіантами. А оскільки суд повинен сприяти цьому, то його ініціатива на медіацію між сторонами виглядає як цілком вірне рішення. Таким чином, на нашу думку, суд може призначити процедуру медіації між сторонами зупинити провадження по справі до моменту закінчення процедури медіації.

Як може поліпшити ситуацію така ініціатива суду? По-перше, мінімізація судових справ, розвантаження судів, поліпшення особистих показників. Така ініціатива дозволить менш значні справи передати на процедуру медіації, що дозволить більш поглиблено вивчати значні справи. Є багато прикладів того, як поліпшує стан суду та сторін процедура медіації в США та країнах Європи, де медіація вже давно поширена практика.

По-друге, сторони можуть швидше вирішити свій конфлікт, досягаючи взаємовигідної угоди, економлячи свій час та гроші. Оскілки процесуальне законодавство у 2018 році досить змінено, а суди ще не налаштовані на оптимальну працю, призначення медіації є доцільним та взаємовигідним для усіх сторін. Кожна із сторін отримує найголовніше – вирішення конфлікту. Й у цьому разі переможцями процесу залишаються усі сторони – домовленості, досягнуті у процедурі медіації, сприяють подальшому розвитку.

Таким чином, замість десятка тисяч справ, що протягом року припадають на кожний суд, будуть розглядатись судами якщо не в десять, то принаймні вдвічі менше. А сторони можуть бути впевнені у тому, що досягнуті у процесі медіації домовленості обов’язково будуть виконані. Адже їх невиконання призведе до того, що знову повстане не тільки старий конфлікт, а й може виникнути новий, більш болючий.

З усього вищенаведеного випливає, що суд дійсно самостійно може ініціювати процедуру медіації, запропонувавши сторонам це перед початком слухання справи. У будь який момент, якщо сторони не дійшли примирення, вони можуть повернутись до суду та продовжити розгляд справи.

         Як рішення судді, щодо проведення медіації між сімейними парами, поліпшує ситуацію у сім’ї?

Сім’я, у відповідності до ст.3 Сімейного кодексу України, є первинним та основним осередком суспільства. Якщо дивитись глибше – сім’я є фундаментом суспільства. Розлучення – є тріщиною у цьому фундаменті. Але право осіб на шлюб та його розірвання безспірне. Єдине на що варто звернути увагу, то це те, як пара буде розлучатись?

Обставини розлучення досить різні і кожна ситуація є унікальна. Але ми повинні пам’ятати, що поки ми не розлучились та не поділили майно – ми досі є сім’єю. Тому й відношення при розлученні повинно зберігатись на цивілізованому рівні. Взаємоповага один до одного, навіть у такому делікатному питанні, як розлучення, – ключ до швидкого й безболісного вирішення конфлікту.

Чим відрізняється робота судді від медіатора? Суддя діє відповідно до чинного законодавства країни, оцінює докази, виносить рішення на користь однією, чи іншої сторони, виходячи із заявлених позовних вимог. Медіатор, у свою чергу, не оцінює позицію кожного у конфлікті, а працює з емоціями, досліджуючи інтереси кожної із сторін, та спонукає їх дійти взаємовигідних домовленостей. У випадку із медіатором відповідальність за прийняті рішення лежить лише на сторонах, тоді як суддя є відповідальним за своє.

І хоча суддя, як вже зазначалось вище, спонукає вирішенню сторонами конфлікту шляхом угоди між сторонами, але в силу процесуального законодавства він позбавлений можливості самостійно виступати у ролі медіатора. Суддя є голос закону, тоді як медіатор – голос інтересів.

Який же інтерес у пари, яка вирішила розлучитись? Випадки бувають різні, тому важко уявити повне коло тих інтересів, яке переслідує сімейна пара. У випадку із поділом майна, як це банально не звучить, але головний інтерес – його поділити. Проте виникають питання – як? Кому дістанеться та, чи інша частка? І тут виникають емоції, з якими медіатору необхідно працювати.

Медіатор намагається дізнатись, чому саме це майно так важливе для одного із подружжя. Можливо, не саме майно його цікавить, а те, що він вклав у нього. Можливо й майно не цікаво, лише б насолити “образнику, на якого були потрачені найкращі роки життя”. Такі емоції цілком нормальні, але вони не мають ніякого значення для судового процесу, на відміну від медіації. Для медіатора прояв емоцій – це матеріал, який потім дозволить зрозуміти, які переслідуються інтереси та можливі шляхи для задоволення цих інтересів. Але й шлях для задоволення не є кінцевою метою у процедурі медіації. Оскільки це буде один шлях для однієї сторони, задоволення від цього шляху отримує лише одна сторона. Тільки у тому разі, коли шляхи перетинаються і поєднуються в єдиний – медіація може бути успішною для кожного з подружжя.

Доцільно було б підкреслити, що сторони у випадку медіації досягають консенсусу, що дещо відрізняється від поняття компромісу!

У компромісі одна із іде на поступки задля вирішення конфлікту. Консенсус же досягається лише у тому випадку, якщо кожна із сторін із домовленостей отримує блага для себе, та відкривається шлях до можливих майбутніх благ.

Кінцем ж судового процесу є остаточне рішення, яке набрало законної сили. Після цього настає черга виконавчого провадження, ще витрачені час та гроші на цю процедуру. Чи бажають сторони витрачати ще більше часу та грошей для вирішення конфлікту?

А що буде з дітьми у подружжі? Хто дійсно повинен визначати, коли батько/мати може бачити дітей, як батьки повинні доглядати за дітьми, сприяти їх розвитку, навіть після розлучення? Авжеж самі сімейні пари. Проте таких домовленостей, в силу емоційного стану, неможливо досягнути без посередників, ким й виступає медіатор. А суддя прийме законне рішення, яке може не задовільнити одну із сторін. Тому, медіація в таких аспектах є одним із тих мирних шляхів подолання конфлікту, в якому сторони досягли взаємовигідних домовленостей.

Чи взагалі потрібна медіація в Україні?

Досить дискусійне питання, але наша відповідь – так, потрібна. Якщо ми бажаємо увійти до складу Європейського Союзу, бути передовою країною, то й повинні переймати позитивний досвід інших країн.

Автор: Ляшенко Юрій Олександрович